Роль учнівського колективу у формуванні особистості

Орлова О. О.

                                                                      Науковий керівник доц. Блах В. С.

Роль учнівського колективу у формуванні особистості

Анотація

       У даній роботі пропонуються розглянути як саме впливає колектив на особистість, а також шляхи вирішення конфліктів у класі. 

       In this paper we proposed to consider how the impact of collective identity, and ways to resolve conflicts in the classroom.

Ключові слова

      Колектив, школа, виховний вплив, особистість, класний керівник.

     Team, school, educational impact, personality, class teacher.

      Колектив у нашому житті займає важливу позицію. Так вже влаштовані люди, що зазвичай піддаються впливу інших. А діти тим паче. Тому я пропоную розглянути роль учнівського колективу на формування особистості.

     Слово "колектив" походить від латинського colligo, що в перекладі означає "об'єдную", а  collectivus – збирати, об'єднувати. Таким чином, поняття колективу передбачає об'єднання людей, існування між ними певних взаємозв'язків і відносин [2].

    У школі є такі типи колективів: а) навчальні — класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації — колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства — спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності.Колектив класу є найважливішим за характером діяльності. Саме в ньому утворюються найтриваліші стосунки між його членами та вчителями і колективом. У кожного колективу є органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи [3, 145].

      Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Насамперед він виявляється у колективній діяльності дітей. Під час спільної діяльності видно досягнення та невдачі кожного та їх причини. Дружній колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

    Міжособистісні зв'язки та стосунки в дитячому колективі встановлюються під час разних видів діяльності.

     Науковцями встановлено три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом:

1) особистість підкоряється колективу;

2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах;

3) особистість підкоряє собі колектив.

   У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін [2].

    У першому варіанті особистість може:

а) підкорятися вимогам колективу добровільно,

б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість,

в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальністю підкоряючись колективу лише зовні, формально.

     Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя. У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій:

а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність;

б) гармонізація особистості й колективу.

    У третьому варіанті взаємовідносин особисте ті і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу:

а) збагачення соціального досвіду;

б) втрата раніше набутого соціального досвіду.

    На думку В.О. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо „це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло.”

   Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів.

     Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності.

      Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу. «Природа дитини егоїстична, -- писала Софія Русова, -- і цей егоїзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Виховання не мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього дитина не розвивається в справжню людину, а в якусь солодку сентиментальну істоту. Але разом з розвитком індивідуальності мусить складатися гуртова свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх обов'язків до колективу» [1].

     Виховний вплив колективу на його членів посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків його членів. Важливо забезпечити своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу, створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі, змінюваність характеру і видів колективної діяльності, що дає змогу прилучати учнів до нових стосунків.

Література

1.     Бютнер К. Жить с агрессивными детьми: Пер.с нем.  - М.: Педагогика.   1991. - 144 с.

2.     Воронин А.М., Самоторова О.А. Общая и профессиональная педагогика: Учебно-методический комплекс . - Брянск: РИО БГУ, 2007. – 580 с.

3.     Взаимосвязь в работе педагогического коллектива // Головчиц Л.А. Сурдопедагогика. - М., ВЛАДОС, 2001. - С.142 – 150